Бутенко Іван Олегович

Іван Бутенко народився 16 січня 1993 року в селі Тишківка, в родині Світлани та Олега Бутенків. Сім’я Бутенків завжди була міцною та дружною. Іван ріс поруч зі своїми братами — Анатолієм та Віктором. Він був середнім братом, і це зробило його особливим — завжди шукав компроміси між молодшим та старшим, умів вирішувати конфлікти і приносити мир у родину. З раннього дитинства він відзначався добротою та любов'ю до ближніх. Його батьки завжди пишалися сином, який був підтримкою та надією.

У 2000 році Іван пішов до першого класу Тишківської загальноосвітньої школи №2. Вчителі та однокласники завжди пам’ятатимуть його як товариського та привітного учня, який завжди готовий допомогти. Його вміння знайти спільну мову з усіма зробило його справжнім лідером у класі.

Після закінчення дев'яти класів Іван продовжив навчання у Тишківській школі №1. Цей період його життя був часом важливих рішень та нових знайомств. Саме тоді він почав проявляти свої сильні якості — рішучість, відповідальність та почуття гідності. Його вчителі згадують, що честь і гідність ніколи не були для Івана порожніми словами. Він завжди намагався бути прикладом для інших, поважати старших і підтримувати слабших.

Після закінчення школи Іван вирішив здобути технічну спеціальність, вступивши до СПТУ у місті Комсомольськ, де вивчився на помічника машиніста. Ця професія відповідала його характеру — вона вимагала не тільки фізичної сили, але й розуміння техніки, вміння приймати швидкі рішення та брати відповідальність за роботу команди. Після навчання Іван працював на будівництві у Києві.

Наший земляк мріяв про спокійне та щасливе життя, мав плани на майбутнє, які пов'язував зі своєю нареченою Веронікою. Їхнє кохання стало для нього джерелом натхнення та надії на краще. Разом вони планували створити сім'ю, мріяли про дітей і про спільний дім, наповнений теплом та любов’ю. Але війна жорстоко зруйнувала їхні плани, розлучивши їх назавжди.

16 лютого 2023 року, коли тривала війна, Іван був призваний другим відділом до 412 окремого стрілецького батальйону. Він не ховався, не шукав способів уникнути служби, адже вважав своїм обов'язком стати на захист рідної землі. Він розумів, що боротьба за незалежність країни — це справа, в якій має взяти участь кожен справжній українець, і він був готовий ризикувати своїм життям заради мирного майбутнього для свого народу.

Його служба була непростою, але Іван завжди знаходив у собі сили йти вперед. Його побратими згадують його як людину, яка завжди вселяла надію та підтримувала інших у найважчі хвилини. Він був справжнім другом, не залишав своїх товаришів у біді, не раз рятував інших ціною власного життя. Його мужність та рішучість були взірцем для багатьох, хто служив поруч із ним.

Останній свій бій Іван тримав у присілку Юр'ївка, Октябрського району Курської області, Російської Федерації. Це було важке протистояння, під час якого він отримав поранення, що виявилося несумісним із життям. Попри всі зусилля медиків, врятувати його не вдалося. Він помер у військовому шпиталі Києва, залишивши по собі величезну порожнечу у серцях рідних і близьких.

Сьогодні у скорботі стоїть вся Тишківська громада, прощаючись із своїм героєм. Вулиці рідного села осяяні сльозами тих, хто прийшов віддати останню шану Івану Бутенку. Його труна покрита жовто-блакитним прапором, під яким він боровся, під яким він жив і загинув.

Священики промовили молитви, мати, наречена, рідні та брати стояли поруч, не приховуючи своїх сліз. Це неймовірний біль для рідних, для кожного, хто знав Івана, але водночас це й гордість — за людину, яка не злякалася, не відступила, а стала на захист своєї землі.

Іван Бутенко залишиться у пам'яті всіх, хто його знав, як справжній патріот, мужній воїн, добрий друг і люблячий син. Його життя, хоч і коротке, але воно було наповнене змістом, любов'ю та служінням іншим. Він став символом нескореності та боротьби, прикладом того, як треба любити свою Батьківщину.

Захисник хотів жити, мріяв про щасливу родину, мріяв повернутися додому, але війна відібрала в нього все це. Його жертва не буде забута, вона назавжди залишиться у серцях тих, хто цінує свободу і незалежність. Тишківська громада завжди пам'ятатиме свого героя, його ім’я буде звучати у молитвах, а його подвиг — у спогадах.

Вічна пам’ять і слава Івану Бутенку. Нехай земля йому буде пухом, а душа знайде спокій у Небесному Царстві. Ми будемо пам’ятати і шанувати його подвиг. Іван віддав своє життя за кожного з нас, і ми ніколи не забудемо цього.