Лупан Андрій Валентинович, заступник командира бойової машини, оператор механізованого відділення військової частини А0666, загинув 03 серпня 2022 року при виконанні обов’язків військової служби в зоні воєнних дій, в населеному пункті Прибузьке Миколаївського району Миколаївської області. Тяжке та непоправне горе спіткало родину. Хижа смерть вирвала із життя ще зовсім молоду людину, повну сил та енергії. Біль втрати неможливо передати ніякими словами. Відчуттями скорботи, болю, гіркоти, переживання та співчуттям сповнені серця кожного з нас. Лупан Андрій Валентинович народився 26 вересня 1993 року в селі Трояни Добровеличківського району Кіровоградської області. У 2000-му році він пішов до 1 класу Троянської загальноосвітньої школи. За роки навчання проявив себе як старанний і ввічливий учень, мав багато товаришів, завжди був готовим прийти на допомогу. Після закінчення 9 класів школи у 2009 році вступив до Знам’янського ПТУ №12, яке закінчив у 2012 році, здобувши спеціальність помічника машиніста електротяга. Після закінчення навчання був призваний до лав Збройних Сил України у населений пункт Лісове Кіровоградської області. У 2013 році родина Лупанів переїхала до села Тишківка. Андрій розпочав свою трудову діяльність в ТОВ «СВК Україна» охоронником, а згодом став начальником служби безпеки того ж господарства...Ми всі сподівалися на те, що більше не будемо отримувати страшних звісток, що наші матері, діти, дружини не будуть проливати сліз гіркої втрати, але ми помилилися у своїх сподіваннях. Страшна звістка знову накрила наше село своїм темним крилом. І знову ми проводжаємо найкращого. Він хотів жити, творити, працювати, ростити дітей. Але він і безмежно любив свою родину, рідний край, Неньку Україну, тому з перших днів, добровольцем, став на її захист. Слів немає. Не існує слів, аби висловити наш біль… Є тільки горе, неосяжне чорне горе… І пекуче прагнення помсти – найменше, що можна зробити… У цей скорботний день вся територіальна громада глибоко сумує та співчуває родині Андрія.

У селі Первомайське Миколаївської області, під час виконання службового обов’язку, загинув житель Тишківки: старший солдат, радіотелеграфіст радіовзводу центру зв’язку командного пункту військової частини А3719 Коноваленко Олександр Юрійович. Хижа смерть вирвала із життя ще зовсім молоду, повну сил та енергії людину. Саша був надзвичайно відповідальним, дисциплінованим, старанним, доброзичливим та щирим хлопцем. Біль втрати неможливо передати ніякими словами. Відчуттям скорботи, болю, гіркоти, переживанням та співчуттям сповнені серця кожного з нас. Відзначимо, що Олександр Юрійович народився 12 червня 1996 року в селі Липняжка Добровеличківського району Кіровоградської області. У 2000 році родина Коноваленків переїхала в Тишківку. У 2002-му році Саша пішов до першого класу Тишківської загальноосвітньої школи І-III ступенів №2. За роки навчання проявив себе як старанний і ввічливий учень, завжди був готовим прийти на допомогу. Після закінчення школи вступив до Одеського національного політехнічного університету, який закінчив у 2018 році, здобувши вищу освіту за спеціальністю «Економічна кібернетика». Вже наступного року був призваний до лав Збройних Сил України Добровеличківським районним військовим комісаріатом. Останні роки життя Саша проживав у місті Косів Івано-Франківської області. І саме звідти, вже на початку повномасштабної війни з рашистами, поїхав захищати нашу країну в зону активних бойових дій. Сашо, ти – справжній герой і ми тебе ніколи не забудемо! Спочивай з миром, наш Захиснику!

Олекса́ндр Оле́гович Аза́ров (нар. 5 травня 1988, м. Баку, Азербайджанська РСР — пом. 29 березня 2015, с. Кодема, Бахмутський район, Донецька область, Україна) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Життєвий шлях
Народився 1988 року в столиці Азербайджану місті Баку, згодом родина переїхала на Кіровоградщину, в село Тишківка Добровеличківського району. Закінчив Тишківську загальноосвітню школу. 2006 закінчив професійно-технічне училище № 30 в селі Торговиця Новоархангельського району, де здобув професію механізатора. Пройшов строкову військову службу в Збройних силах України. У зв'язку з російською збройною агресією проти України в серпні 2014 призваний за частковою мобілізацією Добровеличківсько-Вільшанським об'єднаним військовим комісаріатом. Солдат, водій-номер обслуги 43-го окремого мотопіхотного батальйону «Патріот», в/ч А2026. Загинув 29 березня 2015-го на взводному опорному пункті в селі Кодема Бахмутського району (на той час — Артемівський район) Донецької області. Похований 2 квітня на сільському кладовищі у Тишківці. Залишилися батьки і двоє братів. 

10 вересня 2022 року загинув тишківчанин Мельник Сергій Миколайович. Життя прекрасної людини, великого друга багатьох односельців, рядового, старшого механіка-водія механізованої роти механізованого батальйону №1008, обірвалося при виконанні бойового завдання в населеному пункті Мале Веселе Харківської області. Мельник Сергій Миколайович народився 13 вересня 1980 року в селі Переросле Білогірського району Хмельницької області. З 1998 до 2000 року Сергій проходив строкову службу в лавах Прикордонних військ України на території Волинської області. Після демобілізації, працював в рідному селі на сезонних роботах у ТОВ «Арсенал». До села Тишківка Сергій приїхав у 2003 році. З 4 березня цього ж року він розпочав роботу на посаді кочегара в ДНЗ «Берізка», де працював й до нині. Саме в нашому селі Сергій зустрів свою долю – Альону Вайхель, з якою 27 вересня 2003 року одружився. За 18 років подружнього життя Сергій та Альона стали насправді зразковою та щасливою родиною, виховуючи двох дітей – доньку Анастасію та сина Владислава. На жаль, 24 лютого цього року війна постукала в оселі кожного українця й назавжди змінила життя більшості жителів держави. 22 березня Сергій був призваний до лав Збройних Сил України. Після проходження навчання, наш Сергій поїхав захищати Батьківщину до найбільш гарячих точок війни. На жаль, за майже пів року служби, Сергій жодного разу не зміг приїхати у відпустку до рідної домівки. 10 вересня наш Герой загинув у результаті вибухів під час наступальних дій при виконанні бойового завдання. До свого 42-річчя він не дожив три дні. Кожен, хто читає цей текст, не хоче й не може повірити в цю втрату. Сергій був на стільки світлим, що жоден епітет не зможе передати того. Скромний, добрий, веселий, працьовитий, чуйний. Своїми справами він заслужив повагу всієї громади й біль втрати не зможе вщухнути ніколи. Залишається вірити, що наша країна незабаром переможе й такого страшного лиха більше не буде на землі. Вічна пам'ять тобі, Сергію! Ти залишишся з нами назавжди, а Україна обов'язково переможе.

11 березня 2022 року ми провели  в  останню     путь   жителя  с. Гаївки,  старшого солдата, розвідника-телефоніста ІІ відділення розвідувального зводу військової частини А-0641, що розташоване в м. Костянтинівка Донецької області – Золотухіна Костянтина Миколайовича,  який  загинув  07 березня 2022 року  при  виконанні  обов’язків  військової  служби  в  зоні  воєнних дій,  в місті Ізюмі Харківської області.  Тяжке  та  непоправне  горе  спіткало  сім’ю  Золотухіних.  Хижа  смерть  вирвала  із  життя ще  зовсім  молоду  людину,  повну  сил  та  енергії.  Біль  втрати  неможливо  передати  ніякими  словами.  Відчуттями  скорботи,  болю,  гіркоти,  переживання  та співчуттям  сповнені  серця  кожного  з  нас. Золотухін Костянтин Миколайович  народився 11 березня 1993 року  в селі Гаївці Добровеличківського району Кіровоградської області. У 2000-му  році він пішов  до  1  класу  Гаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. За роки навчання проявив себе як старанний і ввічливий учень, любив історію, мав багато товаришів, завжди був готовим прийти на допомогу. Після закінчення школи навчався в Піщанобрідському аграрному ліцеї. Для батьків був помічником, не боявся фізичної праці, також дуже любив тварин. Мав гарне почуття гумору та оптимізм. Його життєвий  шлях  був  наповнений  тільки  добрими  справами. У 2015 році був призваний до лав Збройних Сил України в Рубіжному Луганської області, а після служби так і залишився в Нацгвардії за контрактом. Годинник  історії  невпинно  відраховує  роки.  Він  не  поспішає,  але  й  не  зупиняється.  І  ось  уже  77 років  віддаляє  нас  від  найстрашнішої  війни  минулого  століття.  Як  би  хотілося  сказати,  що  це  було  давно  і  ніколи  не  повториться.  Але  нова сучасна війна  поступово  увійшла  у  наше  повсякдення.  Вона  невблаганно   відраховує  дні  та  місяці  вірності  та  терпіння,  страху  та  надії,  мужності  та  гідності.  Як  і  77  років  тому ми  проводжаємо  найкращих.  Хто  ж  вони  такі,  герої?  Які  якості  повинна  мати  людина,  щоб  її  так  назвали?  Що  такого  вона  повинна  зробити,  щоб  заслужити  такої  честі?..  Відповідь  на  це  проста,  як  і  все  геніальне.  Виявляється,  герої – це  прості,  скромні,  працьовиті,  терплячі  та  віддані  своїй  сім’ї  і  своїй  роботі  люди,  які  живуть  поруч  з нами.  Ніхто  з  них  про  себе  так  не  скаже,  ніхто  навіть  не  подумає,  що  він  якийсь  особливий.  Та  коли  виникає  потреба,  саме  вони  підставляють  своє  плече,  приходять  на  допомогу,  не  шкодуючи  ані  здоров’я,  ані самого  життя.    Усі    перелічені  риси  характеризують  нашого Героя  як  справжнього  чоловіка,  вірного  сина  та  захисника  нашої  незалежної  України. Таким  Костя  назавжди  залишиться  в  нашій  пам’яті  та  в  наших  серцях.

6 червня 2022 року Тишківська територіальна громада проводжала в останню путь солдата, командира бойової машини – командира третього механізованого відділення 2-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти, Джулая Василя Сергійовича, який загинув 31 травня 2022 року від поранення несумісного з життям під час виконання бойових завдань в районі селища Тошківка Сєвєродонецького району Луганської області при виконанні обов’язків військової служби в зоні воєнних дій. Хижа смерть вирвала із життя повну сил та енергії людину. Біль втрати неможливо передати словами. Відчуттями скорботи, болю, гіркоти, переживання та співчуттям сповнені серця кожного з нас. Джулай Василь Сергійович народився 3 січня 1981 року в селі Попівка Добровеличківського району Кіровоградської області. У 1988-му році він пішов до 1 класу Федорівської загальноосвітньої школи І-II ступенів. За роки навчання проявив себе старанним учнем, мав багато товаришів, був добродушним, відкритим та щирим, завжди був готовий прийти на допомогу. Життєвий шлях Василя був наповнений добрими справами. Після закінчення 9 класів навчався в Торговицькому професійно - технічному училищі, де здобув професію механізатора. Після навчання був призваний до лав Збройних Сил України. Відслуживши в ЗСУ, повернувся в рідне село. Зовсім молодими Василь разом із сестрою Любою втратили батька - Сергія Харитоновича, а згодом і матір - Галину Сергіївну. Але, як би не тяжко було без батьків, Василь не втрачав віри в життя, жив майбуттям, трудився, допомагав односельцям. Згодом розпочав одноосібно обробляти землю. Життя так би й тривало, невпинно відраховуючи роки. Але у сьогодення увірвалася найжахливіша найстрашніша війна двадцять першого століття, яка принесла море сліз і страждань. Василь був простою, скромною, працьовитою, терплячою людиною, він жив поруч з нами. Він не був якимось особливим. Та коли виникла потреба, саме він підставив своє плече, прийшов на допомогу, не шкодуючи ані здоров’я, ані самого життя. Усі перелічені риси характеризують Василя як справжнього чоловіка, вірного сина та захисника нашої незалежної України. Він справжній Герой! Таким він назавжди залишиться в нашій пам’яті та в наших серцях. Вічна йому пам’ять на нехай земля буде пухом.

Фоменко Ігор Іванович

Народився 17.09.1977 З 1984 по 1994 навчався у Тишківській середній школі №2 З 01.09.1995 по 2000 р. навчався в Київському національному університеті будівництва й архітектури (факультет ОВВК (водопровід, каналізація) З 2001 прийнятий в будівельну компанію "Етуаль" на посаду інженера - проєктувальника, пізніше призначений на посаду начальника відділу сантехнічних проєктів. Був учасником майдану у 2014 році З 26.01.2015р по 12.04.2016р. проходив військову службу в АТО (сапер, командир роти). З 25.02.2022р. - по 20.06.2022р.- воював у 58 мотопіхотній бригаді ім.гетьмана І.Виговського. Загинув внаслідок вибухової травми під час військових дій в Донецькій області Бахмутського району. с. Покровське. Військове звання - старший лейтенант.

Тишківка. 3 березня. "Громада". 14 лютого цього року група депутатів Верховної Ради запропонувала внести зміни до Кодексу законів про працю України щодо встановлення українських свят та скасувати 8 березня, а також 1 і 9 травня, як вихідні дні. Відповідний законопроєкт №9009 зареєстрували у парламенті. Законопроєктом хочуть змінити назву державного свята 8 березня з "Міжнародний жіночий день" на "День української жінки", який пропонують відзначати в День народження Лесі Українки 25 лютого. Що про це думають жительки Кіровоградської області?

Тишківка. 3 березня. "Громада". Сьогодні відділом освіти, молоді, спорту, культури та туризму виконавчого комітету Тишківської сільської ради, в рамках атестації педпрацівників, було здійснено візит до Федорівської філії ОЗ "ТИШКІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ".

Тишківка. 3 березня. "Громада". Мандруючи рідними стежками своєї Батьківщини, сьогодні до нашого Палацу культури завітала творча людина, відомий на всю Кіровоградщину та за її межами, видатний фотограф, поет, радіолюбитель Анатолій Якович Ірха.