Інформує "Громада", посилаючись на Суспільне Новини
Рік тому перед Великоднем Ватикан провів Хресну ходу, на якій українка та росіянка тримали хрест. Мав бути ще текст роздумів про "примирення", але його скасували на прохання Києва. Як у Ватикані готуються до Великодня у 2023 році? Чи варто чекати нових "сюрпризів"? Католицька Пасха за Григоріанським календарем уже цієї неділі. Майже рік пройшов з тих подій. Тоді в рамках первісної концепції Хресної дороги на 14 стації мало бути окреме читання — згадування про біль двох народів, про дружбу. Це було в рамках концепції певних уявлень, які відображають почування частини людей, що є близькими до Римської курії й мають проросійські погляди. Але реакція української сторони була потужною. Не всі в Україні знають, що після нашого швидкого звернення — публічного, формального, письмовою нотою, через різні медіа, через підтримку глави Українського греко-католицької церкви, Римо-католицького єпископату й навіть Апостольського нунція в Україні — Ватикан змінив концепцію і читання були зняті. Зачитали лише уривок з Десятого письма та залишили час для розмірковувань і, так би мовити, духовної зосередженості. Це безпрецедентно, щоб змінили уже опублікований текст і усунули читання. Але за рік багато чого змінилося. Відбулася еволюція багатьох позицій, бачень, уявлень. Папа за рік жодного разу не забув згадати Україну. Щосереди на загальній аудієнції, щонеділі на молитві завжди є згадка. Крім того, величезна частина його промов зосереджувалася на Україні. Думати, що Святий престол має сумніви щодо характеру війни, підстав немає. Він бачить страждання українського народу, декларує це на різних рівнях. До речі, ці висловлювання Папи зібрали в книгу, яку назвали "Енцикліка Папи Франциска про Україну".
Запитання, як змінилися погляди Папи на війну і перспективи її закінчення, є риторичним?
Візьмімо, наприклад, інтерв’ю Папи в травні минулого року, де він розповідає про свій останній досвід 40-хвилинного спілкування з російським Патріархом Кирилом. Він визначає його в максимально жорстких категоріях: іронізує, говорячи, що половину часу Патріарх зачитував з листочка кимось написаний текст, який був набором принципів російської політики та ідеологем пропаганди. І завершує це згадкою про Патріарха, якого він визначає як вівтарного хлопчика Путіна. Це, мабуть, найжорсткіше, що взагалі було сказано будь-ким з офіційних осіб Святого престолу щодо лідера російської церкви. Це, відповідно, не могло не позначитись на наступних кроках: Папа відмовляється від вже призначеної зустрічі з Патріархом Кирилом на червень в Єрусалимі, кардинал, який відповідає за стосунки з християнськими церквами, в тому числі православними, дефініює позицію російської церкви як таку, яка не узгоджується з основами християнського вчення. Російська церква фактично перериває спілкування з тією дикастерією, яка сприяє християнській єдності. Тому тут позиція суттєво змінилася, і таких фактів можна наводити багато. В травні міністр закордонних справ Святого престолу відвідує Україну, проводячи тут п’ять днів, що не робив жоден представник іноземної держави його рангу. В той час можливо й звучали деякі сумніви щодо пропозиції Святого престолу стосовно постачання зброї, але пізніше і Папа, і кардинал Паролін — державний секретар Святого престолу — однозначно казали, що Україна, як і будь-яка інша держава, має право захищатися. А право захисту передбачає володіння зброєю та її отримування. Навіть ці побіжні приклади показують реальну позицію Святого престолу. Звичайно, не все так однозначно, бо ця позиція детермінована не лише політичними чинниками. На неї накладає значний відбиток і християнства база, і певні суб'єктивні чинники, про які ми побіжно згадували вище.
Чи готовий Папа впливати на Путіна, аби припинити війну?
Бажання Святого престолу в цілому й Папи Франциска зокрема бути в контакті з Росією, Путіним, Кирилом — воно заради того, щоб використати всі можливості для зупинення війни. Я не сумніваюся, що і Папа Франциск, й інші відповідальні та близькі в душі до України керманичі Римської курії саме з такою мотивацією підходять до будь-яких взаємин з Росією. Папа неодноразово говорив, що хоче спілкуватися з керівництвом РФ заради припинення війни. В тому ж згаданому мною інтерв'ю Папа говорить, що кілька разів просив кардинала Пароліна організувати телефонні комунікації з Путіним. Й далі ж пояснює: жодного разу не було позитивної відповіді. Росія категорично не хоче контактів, які змусили б її принаймні задуматись над духовним виміром безбожної жахливої війни, яку вона розпочала в Україні. До речі, Папа, визначаючи цю війну, інколи вживає по п’ять-шість негативних епітетів, щоб її змалювати. Нещодавно він говорив, що хотів би знову мати контакти з РФ, заявляв навіть про бажання поїхати в Москву та Київ одночасно, щоб зупинити кровопролиття. Це і є мотиваційна база бажання Святого престолу зберігати певний рівень взаємин з РФ. Як через посла, який зараз тут, так і через інші інструменти міжнародної взаємодії.
Як справи з ініціативами Папи щодо звільнення українських полонених?
Папа справді не лицемірно хоче допомогти, щоб полонені повернулися до своїх домівок. Він передає списки російській стороні, аргументує, звертається, просить. Інша річ — як російська сторона ставиться, чи справді вона намагається хоч якоюсь мірою врахувати позиції Святого престолу. Впевнений, вони це ігнорують, як і запрошення до діалогу в цілому. Росіяни лише тоді роблять якісь певні кроки, коли хочуть це використати в пропаганді. Релігія — це в принципі ірраціональна річ. Це та мотивація, той внутрішній потенціал людини, виявом якого вона пов’язує себе зі світом божественним. Його не можна усвідомити раціональними кроками й підходами. В цьому вияві ми, мабуть, не завжди були готові суто з раціональних міркувань прийняти ідею, що можемо побачити початок нової жахливої війни. Розум нам відмовляв. А коли ми говоримо про католицьку церкву, це ледь не 1,5 мільярда вірян. Для кожного вірянина його переконання, звернення до Бога — усвідомлений і щирий спосіб вплинути на перебіг процесів, в тому числі й на досягнення справедливого миру. В цьому сенсі є трагедія для багатьох, в католицькій церкві зокрема, які звикли поколіннями вести діалог з російською церквою, як нібито респектабельним, поважним партнером з боку християнського сходу. Трагедія полягає в тому, що вони усвідомили: цей партнер є фейковим. Він не відповідає очікуванням і тому, що вкладається в рамки християнського світогляду. Зокрема, йдеться про безліч звернень до шаманістичних практик, антихристиянських підходів і благословінь зброї та війни. Тому на заході, в католицькій церкві починається переосмислення. Без цього моменту не відбувся б один знаковий факт — відвідування Ватикану делегації Всеукраїнської ради церков. Кілька десятиліть Всеукраїнська рада церков зверталася з проханням до Апостольської столиці реалізувати такий візит. Й завжди була якщо не відмова, то прохолодне: “ми подумаємо”. Отже, візит засвідчує нові моделі спілкування з релігійними інституціями України.
Яка позиція Папи стосовно церковної ситуації в Україні? Й питання до вас: як уникнути радикалізації конфлікту між УПЦ (МП) та ПЦУ?
Переорієнтування і серед вірян, і в інституційному баченні цієї ситуації — природний процес. Будь-який об’єктивний аналітик розумів, ці процеси рано чи пізно настануть. Московський патріархат десятиріччями робив все можливе, щоб їх загальмувати, ввести в оману суспільство, переконати, нібито у нього немає зв’язків з Москвою, хоч вони залишалися. Тому те, що ми маємо, це відображення позиції українського соціуму, який не хоче миритися з домінуванням московського православ’я. Щодо радикалізації, звісно, її тяжко уникнути, якщо одна сторона свідомо на неї йде — МП не хоче кроків до порозуміння і, на мій погляд, це — запрограмована в Москві позиція. Позиція Католицької церкви стосовно цього — не втручатися. Вона в принципі виходить з того, що ситуація у східному християнстві, православ’ї — не та територія, де Католицька церква повинна якимось чином реагувати, навіть на рівні певних визнань або іншої позиції. Вони приймають цю сферу, якою вона є. Звісно, є величезна зацікавленість. Рік тому кожна розмова стосувалася того, як розвивається ситуація у православному середовищі.
65
