Верховний суд озвучив підстави розірвання договору оренди землі

Обставини справи.
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся із позовом до ТОВ «Л» про розірвання договору оренди земельної ділянки. Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки, між сторонами було укладено договір зазначеної земельної ділянки. Пунктом 7 договору оренди визначено, що орендар кожні п`ять років дає згоду на розірвання договору оренди земельної ділянки, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря про це (про свій намір) не пізніше, як за 100 днів.
Позивач, вважаючи, що в силу наведених положень Товариство, підписавши договір оренди, надало згоду на його розірвання кожні п`ять років, без будьяких додаткових підстав, окрім потреби чи бажання позивача, 29 травня 2019 року та повторно 4 червня 2019 року звернувся до відповідача з відповідною письмовою заявою про свій намір припинити дію (розірвати) договору оренди земельної ділянки. Однак відповідач відмовив у розірванні договору оренди. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів можливості розірвання укладеного договору оренди землі кожні п`ять років в односторонньому порядку, відповідності такої можливості суті відносин між сторонами. При цьому судом було враховано, що пункт 28 договору оренди земельної ділянки однозначно визначає неможливість розірвання цього договору в односторонньому порядку. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що спір між сторонами виник у зв`язку із різним розумінням змісту пункту 7 договору оренди землі, згідно з яким сторонами погоджено, що договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п’ять років, якщо в орендодавця виникли для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше як за 100 днів про свій намір. Якщо після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично. При цьому сторонами у пунктах 26-28 договору оренди погоджено порядок припинення його дії. ВС наголосив, що системний аналіз умов договору оренди свідчить, що його умовами не передбачено можливості розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця. При цьому заперечення зі сторони орендаря свідчить, що останній не погоджується на розірвання, тобто відсутня взаємна згода сторін на розірвання договору. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що абзац другий пункту 7 договору оренди земельної ділянки, на який посилається позивач як на можливість розірвання договору в односторонньому порядку, не містить чіткого визначення можливості розірвання договору в односторонньому порядку та механізму (процедури) такого розірвання. Натомість, зі змісту вказаного пункту очевидно, що для розірвання договору потрібна згода орендаря (відповідача у справі), яку останній має надати, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, пункт 28 договору містить імперативне положення про неможливість розірвання договору в односторонньому порядку. Судами обґрунтовано вказано, що бажання позивача самостійно обробляти земельну ділянку не є окремою підставою, визначеною законом або договором, для розірвання спірного договору оренди землі. Інших окремих підстав як в сукупності, так і окремо, необхідних і достатніх для розірвання договору оренди землі, в тому числі наявність істотних порушень договору орендарем, позивачем не наведено. Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.