Дитинство та перше усвідомлення обов’язку перед Батьківщиною
Народився наш герой 10 червня 2003 року в селі Тарасово, що на Дніпропетровщині. До сьомого класу він навчався в школі у сусідній Надеждівці. Згодом, батьки разом із маленьким хлопчиськом та іншими дітьми переїхали до Тишківки, де, власне, він продовжив своє навчання.
«З дитинства я завжди турбувався про долю рідної землі. Ще коли я жив у Дніпропетровській області, поблизу нашого дому розташовувалася військова частина, і саме тоді я почав мріяти стати військовим. Моя любов до України та військової справи завжди була сильнішою за будь-які інші пріоритети», - розповідає наший герой.
Перші бої та шлях до визнання
З юності Микола брався за різну роботу, що відрізняло його від однолітків. Так, певний час, ще зовсім молодий хлопчина працював у тишківському ТОВ «Агротех», але бажання втілити мрію в реальність все ж таки переважила. У свої 18 років, він підписав контракт та вступив до лав Збройних сил України, а рівно через два місяці почалась війна. Хлопець та його бригада в перший же день війни прийняли бій в селищі міського типу Чугуїв, що на Харківщині.
Зі слів побратимів, протягом служби Коля зарекомендував себе як справжній лідер і незламний воїн. На підставі наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 13 жовтня 2023 року його було нагороджено Почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест». Окрім того, наш герой отримав пам'ятний нагрудний знак «Захисник Вітчизни» та у свої 19 років медаль ветерана війни та посвідчення учасника бойових дій.
Його побратими характеризують його, як людину, на яку завжди можна розраховувати, як у бою, так і в повсякденному житті.
Війна через призму мужності
Війна — це не лише героїчні подвиги, а й щоденні важкі випробування, які доводиться долати воїнам. Боровик Микола не раз потрапляв під обстріли та отримував контузії, проте завжди знаходив сили повертатися на передову. Його незламний дух і вірність присязі надихають не тільки товаришів, але й усіх, хто стежить за його боротьбою. Захисник є втіленням українського духу, незламної волі та патріотизму. Його життєва історія служить прикладом для всіх, хто прагне вільної, незалежної та мирної України. Він бореться не тільки за сьогодення, а й за майбутнє своєї країни, своїх майбутніх дітей та нащадків. Всі нагороди та звання дісталися Миколі внаслідок неабиякої військового вишколу, дисципліни та героїзму.
На самісінькому початку повномасштабного вторгнення росії до України, Микола проходив навчання в Німеччині для роботи на легкій буксированій гаубиці М777. Довгий час обороняв Харківщину, а після успішного завершення операції – підрозділ Миколи перебрався на Донеччину в район міста Сіверськ. Торік тишківчанин пройшов ще одне фахове навчання – у Польщі на знаменитій САУ Краб калібру 155 мм. Відтак, зараз наш односелець є головним сержантом - командиром гармати саме на цій установці, а також обіймає посаду першого заступника командира вогневого взводу.
Відданий син і брат: підтримка родини під час війни
«Попри те, що війна забирає багато сил та часу, я постійно підтримую зв'язок зі своєю родиною. Для мене важливо знати, що вдома все гаразд, що рідні в безпеці та не втрачають надії. Я щиро вірю у перемогу України й зроблю все можливе, щоб наблизити цей день», - каже парубок.
Любов через екран: як листування в Instagram перетворилось на справжню історію кохання
Історія кохання Миколи та Анни Літвіненко почалася з простого, але дуже значущого кроку-листування в соціальній мережі Instagram. В один із вечорів, коли хлопець гортав стрічку новин, він натрапив на профіль Анни. Вона відразу привернула його увагу своєю щирістю, добротою та невимушеним почуттям гумору, яке відчувалося навіть через екрани телефонів. Її яскрава посмішка та проникливі очі зачарували хлопця, і він не міг втриматися, щоб не написати їй.
Листування швидко стало невід’ємною частиною їхнього щоденного життя. Кожне нове повідомлення було наче ковток свіжого повітря і між ними виник особливий зв’язок. Вона стала тією людиною, яка розуміє нашого героя з півслова. Саме тоді він відчув, що знайшов не просто співрозмовницю, а й споріднену душу.
«Я зрозумів, що мої почуття до тебе набагато глибші, ніж я міг уявити. Ми провели чудовий вечір, гуляючи вулицями міста і розмовляючи про все на світі. Твоя компанія була для мене справжнім подарунком», - сказав хлопець, коли вони зустрілися в Києві під час його короткої відпустки.
Під час прогулянки під зоряним небом, коли Київ був особливо гарним, Микола зупинився і подивившись дівчині в очі, сказав:
«Цей момент важливий для мене. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною».
Анна, приголомшена і щаслива, відповіла: «Так!» І цей момент став для них найважливішим у житті.
«Ти не тільки моя кохана, але й те світло, яке веде мене вперед у найтемніші часи. Твоя підтримка, віра і любов стали моїм джерелом сили, допомагаючи мені продовжувати боротьбу за нашу державу і наше спільне майбутнє. Знати, що ти чекаєш вдома, допомагає мені залишатися сильним на передовій. Дякую, що змінила моє життя на завжди, маленька».
Справжній героїзм та почесна відзнака
Довідка: «Золотий хрест» - почесна відзнака головнокомандувача Збройних сил України. Нею нагороджують осіб рядового і сержантського складу за успішне виконання бойових завдань.
Одну з найбільш відомих та престижних нагород у ЗСУ Микола Боровик отримав після того, як внаслідок удару «Ланцета» (російський баражуючий боєприпас розробки компанії – ред.) він кинувся допомагати пораненим побратимам. І серед усіх хлопців виявився найбільш витривалим та стійким, зумівши привести до тями інших наших захисників, що не залишилося непоміченим зі сторони командування.
ПІДСУМОК
Сподіваємося, з нашого тексту зрозуміло, що кожен день на фронті для Миколи — це ще один крок до перемоги та ще одна сторінка в історії нашої держави. Його сміливість і самовідданість нагадують усім нам, що свобода є найвищою цінністю, за яку варто боротися, наперекір всім труднощам. Микола Боровик – один із тих, хто є символом незламності українського народу. Хочеться лише подякувати Миколі за службу, людяність та приклад справжнього українця.
228
